Фізична культура якимось чином потрапила в другорядні шкільні предмети. Результат не змусив себе чекати. Підняти значущість фізкультури в школі – наша спільна справа. Один із шляхів, приділяти більше уваги методиці уроку, зокрема самостійній роботі учнів. 

         Однією з головних причин низької фізичної підготовленості та незадовільного стану здоров’я старшокласників є зміцнення рухової активності та їх недостатня фізкультурна освіченість. Суттєве її поліпшення забезпечується шляхом реалізації освітнього потенціалу уроків фізичної культури. Повне його використання можливе за умови внесення в урок певних структурних змін, в яких передбачено виділення спеціального часу .

         Вченими встановлено, що успішне виконання навчальних завдань з фізичної підготовки лише за рахунок двох уроків фізичної культури на тиждень для більшості школярів є проблематичним. Навіть за умови сумлінного виконання ними не в змозі виконати всі планові завдання без додаткових завдань.

         Фізичні вправи, пов’язанні з вивченням техніки рухів, потребують набагато менших затрат енергії тому й недостатні як для поліпшення здоров’я школярів, так і для суттєвого розвитку сили, швидкості, витривалості. Але ті самі вправи, що застосовуються вже не як засоби навчання техніки, а як тренувальні засоби в позаурочних заняттях та за місцем проживання, сприяють ефективному розвитку цих якостей і зміцнення здоров’я старшокласників.

         Проте охопити всіх школярів щоденною фізкультурно-масовою роботою вчитель фізичної культури не в змозі. Лише щоденні самостійні заняття дозволять компенсувати недостатність уроків фізичної культури та позакласної роботи для успішного виконання учнями нормативів фізичної підготовки та їх оздоровлення.

         Домашня робота – це самостійне виконання шкільних завдань учителя після уроків, яке характеризується відсутністю безпосередньої допомоги педагога. Готування домашніх завдань є одним із видів самостійної діяльності. Ефективність роботи вчителя багато в чому залежить від правильної постановки цілей, адекватних віковим можливостям і особливостям школярів, їхньому фізичному стану. Однак одне лише завдання мети не забезпечує її реалізації. Для цього слід визначити необхідні засоби й способи її досягнення: у даному випадку це певні фізичні вправи, кліматичні фактори, гігієнічні умови проведення занять. Домашні завдання поділяються на дві групи. До першої групи належать вправи, спрямовані на підвищення рівня фізичної підготовленості школярів, розвиток основних м’язових груп. Вправи другої групи підібрані таким чином, що оволодіння певною навичкою чи технікою здійснюється в результаті виконання комплексу підготовчих вправ, спрямованих на опанування компонентів цієї навички чи техніки.

         Наведений перелік домашніх завдань не є строго регламентованим. Учитель може залежно від матеріальної бази , місцевих умов і рівня підготовки учнів, власних знань змінювати вправи чи їхню кількість. Один із найважливіших принципів – індивідуалізація домашніх завдань, хоча вони можуть бути і загальними для всього класу, і груповими.

         Методика проведення домашніх завдань повинна бути спрямована на формування в учнів чіткого уявлення про зміст вправ, дозування навантаження, умови безпечного виконання завдань, способи контролю й оцінювання пропонованих вправ з погляду дотримання правильної техніки, послідовність повторювання вправ, прийоми раціональної організації місця занять.

         Для досягнення цієї мети вчитель повинен дотримуватись таких рекомендацій. Якщо вправи домашніх завдань порівняно не складні, можна обмежитися поясненням і демонстрацією. У тому разі, коли вправи більш складні, бажано заздалегідь підготувати картки з описом завдань.

         Пропонувати учням різні домашні завдання можна залежно від складності конкретного уроку, віку учнів тощо в будь-якій частині уроку.

         Самостійність – це завжди якоюсь мірою творчість. З огляду на це розрізняють кілька типів самостійної діяльності за рівнем творчого підходу. Є види самостійної діяльності, які передбачають відтворення учнями того, що йому показав чи про що розповів учитель, - це найбільш простий, нижчий рівень. Другий рівень самостійної діяльності – коли відоме, добре знайоме й освоєне учень застосовує в інших ситуаціях, відмінних від звичайних, в іншій обстановці . І третій рівень творчого підходу полягає в тому, що на основі своїх знань, набутого досвіду учень знаходить інші способи й засоби виконання завдання, творчо підходить до організації  своєї діяльності.

         До методів, що сприяють набуттю школярами звички регулярно займатися фізичними вправами, належать, зокрема, методи переконання – бесіди, лекції, інформація, пояснення тощо. В учнів формується звичка до занять фізичною культурою, розвивається до них інтерес, вони озброюються необхідними теоретичними знаннями в галузі фізичної культури і спорту, анатомії людини.

         Поряд із методами переконання важливу роль у формуванні звички до занять фізичною культурою відіграють практичні методи – показ, демонстрація, інструктаж щодо дозування навантаження, темпу, ритму виконання завдань.