ЗМІСТ

1. Вступ.

2. Урок фізичної культури як головна форма роботи з фізичного виховання.

- Мотивація для занять фізичною культурою;

- Ігри як засіб формування емоційної сфери учнів;

- Заохочення та покарання – основний засіб стимулювання інтересу до фізичної культури;

- Роль сім'ї у вихованні інтересу до фізичної культури і спорту;

- Анкетування для визначення рівня розвитку інтересу у школярів до спорту.

3. Висновки.

4. Література.

5. Додатки.

     Перед українською школою, що формується, стоїть завдання виховати фізично розвинутих дітей, підлітків, завжди готових до повноцінного життя та захисту своєї Батьківщини.

    Сучасна ситуація в розвитку школи висіває на перше місце піклування про розвиток учня, виходячи з його особливостей, нахилів, інтересів. Психологи стверджують, що виховання інтересу – це замкнутий в собі процес. Воно обумовлене соціальним оточенням, сферою та характером діяльності не тільки самої людини, але і людей їх оточуючих, процесами навчання і виховання, що мають особливі прийоми збудження інтересом, активності самої особистості, її позиції і її роллю в діяльності колективу.

     Я, як вчитель, спрямовую свої зусилля на зміцнення здоров'я школярів, розвиток їх спортивних здібностей та формування ціннісних орієнтирів здорового способу життя.

     Підготовка учнів до життя, праці й творчості закладається в загальноосвітній школі. Для цього процес навчання та організаційна методика уроку повинні бути побудовані так, щоб широко залучати дітей до самостійної творчої діяльності щодо засвоєння нових знань та вдалого використання їх на практиці.

    Я, вважаю, що важливою проблемою фізичного виховання на перехресті віків є формування у них інтересу до занять фізичною культурою, що може бути чинником підвищення ефективності процесу фізичного виховання в усіх його формах.

     Урок фізичної культури є головною формою роботи з фізичного виховання, на яких учні оволодівають програмним матеріалом і здобувають мінімум потрібних знань, умінь та навичок, що повинно забезпечувати їм найкращий розвиток, зміцнення здоров’я. Опановуючи під керівництвом учителя різноманітні рухові дії, діти відчувають як збільшується їх сила, зростає швидкість і витривалість під час виконання дедалі складніших фізичних вправ.

     Головним компонентом у структурі навчальної діяльності з фізичного виховання є мотивація. Її можна визначити як складну багаторівневу систему збудників, що включає потреби, мотиви, інтереси, ідеали, прагнення, емоції тощо. У загальному розумінні мотив – це те, що стимулює людину до певної дії. Ряд позицій, що торкаються цього питання, полягає у характеристиці завдань уроку. Так, педагог повинен: точно і доступно пояснити учням значення і зміст завдань; у завдання вкладати особистий інтерес учня і давати йому змогу відчути результати його діяльності; доводити одночасно до свідомості дітей необхідність тривало і наполегливо працювати для досягнення результатів. Пам’ятаймо, що діти позитивно ставляться до тієї людини, спілкування і взаємодія з якою викликала в них позитивні переживання і принесла радість. За негативних емоцій учні свідомо чи підсвідоме шукають можливості уникнути зустрічі з явищами, процесами, людьми, які колись їм завдали неприємних переживань: не приходять на зустрічі, ухиляються від виконання обов’язків, пропускають заняття. Потенційні можливості формування позитивних переживань приховані у самому процесі навчання. Джерелом радісних переживань є сам учитель: він випромінює енергію, бажання працювати. Вказівки вчителя, його зауваження, розпорядження, команди, сигнали можуть звучати енергійно або в’яло, і від цього залежить не тільки настрій, а й результати. Уміння вчителя всіх бачити, його дотепність і веселість посилюють задоволення від спілкування з ним. Так, школярі захоплюються передусім учителем, а потім – у його предмет. Отже, поведінка учня, їхній інтерес до занять, активність і дисципліна значно залежить від ставлення до вчителя. Спілкування з колегами все більше мене переконує в тому, що зараз, як ніколи раніше, необхідно працювати так, щоб дитина знаходила задоволення від навчання, зростала як особистість з дня в день. Є необхідність ретельно продумувати кожен урок, детально аналізувати його, виходячи з поставленої мети та результатів, одержаних учнями – ось завдання, які щодня ставлю перед собою. Тому праця з дітьми приносить задоволення, з’являються нові ідеї, нові підходи, нові форми роботи, надбання досвіду, який з часом вимальовується у власний творчий стиль.

     Робота з фізичного виховання є багатогранною і потребує вихованню в дитини самостійності, ініціативи, організованості, активності та кмітливості. Упевнена, що для кожної дитини в класі потрібно виявляти щирість, чуйність, не виділяти надмірною увагою обдарованих і не принижувати слабших. Тому намагаюся організувати роботу так, щоб допомогти кожному учневі відчути себе здібним, потрібним, цікавим для вчителя і товаришів, адже це – надійний стимул для майбутнього навчання, занять фізкультурою із захопленням, відчуттям власної гідності.

    Хорошим засобом формування емоційної сфери учнів є ігри. Проте самі по собі не завжди дають бажаний позитивний ефект. Все залежить від того, які завдання ставить учитель перед учнями, які установки формує  і які вимого ставить перед ними в кожному занятті. Тому поряд із завданнями рухової активності завжди ставлю виховні завдання, вирішую їх, використовуючи систему методів виховання. Формування  в дітей інтересу до занять залежить від атмосфери, яка панує в колективі вчителів.

    З огляду на тривожний стан здоров’я сучасних дітей систематично під постійним контролем тримаю частоту пульсу, дихання дітей, вчу їх робити це самостійно, а також, слідкувати за власним самопочуттям, змінами у стані здоров’я. Використовую на уроках розроблені комплекси підготовчих та загально розвиваючих вправ.

    Найпоширенішими засобами стимулювання інтересу  та активності учнів у процесі фізичного виховання є різні форми заохочень та покарань. Заохочення полягають у позитивній оцінці навчальної діяльності та поведінки учнів і спрямовані на те, щоб викликати у всіх бажання до подальших досягнень. Основними видами заохочення є сприяння, допомога, довіра вчителя, похвала, схвалення, усна подяка, похвальна грамота, почесні доручення, лист-подяка батькам. Заохочення позитивно впливає лише тоді, коли воно є адекватним, публічним і своєчасним, та за умови дотримання таких правил: заохочувати учнів лише за досягнення, які є результатом їхньої власної праці; за одне досягнення варто заохочувати не більше одного разу; хвалити треба діяльність і поведінку, а не розум і здібності; заохочення повинно бути диференційованим. Залежно від конкретних обставин та індивідуальних особливостей учнів, одні з них (слабкі, педагогічне запущені) можуть бути заохочені за незначні успіхи, а інші (сильні) – заохочуються менше і за більші успіхи; заохочення застосовується в таких «дозах», які стимулюють подальшу активність, або підтримують їх на належному рівні; надлишок заохочень знижує активність учнів; заохочення повинно бути справедливим та аргументованим. Заохочення – це бальзам для душі. Шукайте в кожній дитині щось добре і пам’ятайте, що люди, котрі  в цьому шукають вади, рідко знаходять щось інше. Заохочення – ефективний і незамінний засіб формування особистості учня. Водночас навчально-виховна діяльність неможлива без покарання, але застосовувати його слід обережно. Покарання – це спосіб впливу на учнів, які порушують правила поведінки та негативно ставляться до навчання через безвідповідальність, неорганізованість. Покарання – засіб спонукання дітей до покращення поведінки і ставлення до навчання. Воно діє лише тоді, коли викликає почуття розкаяння і прагнення змінити свою поведінку на краще. Покарання застосовують тоді, коли з певних причин не впливає переконання. Основними видами покарання є обмеження у правах, позбавлення задоволень, зауваження, осуд, усна догана, обговорення у колективі, виклик батьків тощо. Покарання як і заохочення, повинні бути адекватними, публічними і своєчасними. Вони сприяють підвищенню активності учнів за дотримання таких правил: покарання не повинно шкодити здоров’ю; не можна карати виконанням вправ; за порушення може бути лише одне покарання; не треба нагадувати учням про їхні помилки; караючи, не треба позбавляти порушника заслуженої їм похвали; покарання можна відмінити, заохочення – ні; покарання не повинно принижувати чесної особи; не можна карати у стані гніву; ефективне лише те покарання, після якого учень робить кроки до виправлення; головне в покаранні не обмеження чи гальмування, а спонукання до активної навчальної діяльності, сильно впливає на порушника покарання, підтримане колективом. Заохочення і покарання перебувають у діалектичній єдності. При цьому низький ефект дають різноманітні заохочення і покарання. Одних тільки фізичних вправ недостатньо для виховання в дітей справжньої особистої фізичної культури з широким розумінням її суті та закономірностей. Я самостійно визначаю обсяг знань і систематизую їх так, щоб: сформувати таку систему, котра б відповідала духові часу; конкретизувати тематику, відповідно до освітніх завдань і вікових особливостей учнів. На уроках фізичної культури вчитель говорить значно менше, ніж на інших уроках. Наприклад, під час виконання учнями фізичних вправ на підтримання постави доцільно підкреслити, що неправильна постава не тільки  неестетична, а й змінює форму та об’єм грудної клітки, внаслідок чого внутрішні органи і системи організму працюють у ненормальних умовах, що ускладнює їхній розвиток і функціонування, може призвести до захворювань.

      У вихованні в підлітків інтересу до занять фізичною культурою велике значення мало тісне співробітництво школи і сім'ї. Учителі школи допомагають батькам здобути необхідні методичні знання, заохочують батьків виконувати роль тренера, пропагують створення в школі та сім'ях фізкультурних традицій і участь у спільних заходах. Цьому, зокрема, сприяли змагання на звання «Краща спортивна сім'я», «Тато, мамам, я – спортивна сім'я !», які проводилися під час зимових та весняних канікул.

Для батьків, які мало піклуються про фізичний розвиток своїх дітей , організовуються індивідуальні та групові консультації. В результаті такої роботи деякі з батьків зацікавилися пропозицією ввести щоденники самоконтролю за руховою діяльністю дітей. Такі щоденники були необхідні вчителю для отримання цінної інформації про індивідуальні потреби учнів у заняттях фізичною культурою, про особливості виховання в них інтересу до регулярних занять  фізичними вправами в домашніх умовах.

       Спільна робота школи та сім'ї активізувала участь батьків у складанні індивідуального плану та контролю за його виконанням, сприяє значному підвищенню активності дітей у заняттях фізичними вправами. У багатьох сім'ях діти разом з батьками почали виконувати ранкову гігієнічну гімнастику, ходити в походи вихідного дня, самостійно займатися фізичними вправами та спортивними іграми у вільний час. Активізувалася спортивно-масова робота у цих сім'ях у період зимових та літніх канікул.

    Не випадково в останні роки широко досліджується психологічний аспект виникнення, формування і розвитку позитивної мотивації учіння, в тому числі й навчальних інтересів. Проблему інтересів розробляли багато вчених, але, на мою думку, аналіз праць свідчить, що до сьогодні ця проблема вивчена недостатньо, хоча практична значимість її очевидна.

    Практика переконує, що навчальний процес двосторонній, і його успішність визначається не тільки методикою, а й інтересами до навчання загалом та до окремих предметів, зокрема.

    Особливо гострою є проблема розвитку в учнів інтересу до фізичної культури. Низька активність школярів на уроках фізкультури пояснюється не тільки недостатньою професійною майстерністю, а й відсутністю інтересу до цього навчального предмета, особливо у старшокласників.

    За моїми дослідженнями, основними особистісними утвореннями, які входять до структури інтересу школярів до фізичної культури і спорту, є: система знань з фізичної культури (інтелектуальний компонент); задоволеність від занять фізичними вправами, іграми (емоційний компонент); мотиви занять фізичною культурою і спортом (мотиваційний компонент); активність у заняттях фізичною культурою і спортом (вольовий компонент).

     Враховуючи складність прямого вивчення інтересу школярів до фізичної культури і спорту, мною була розроблена програма непрямого (опосередкованого) його вивчення. Програма складається із анкет опитування учнів 5-9 класів за показниками: значимість предмета «Фізична культура», задоволеність уроками фізичної культури, мотиви відвідування цих уроків.

     З метою більш глибокого вивчення в учнів різного віку інтересу до фізичної культури і спорту визначилися типи зв’язків між інтересами школярів: до предмета «Фізична культура»; до уроків з фізичної культури і до занять у спортивних секціях.

     Узагальнені результати дослідження дали змогу встановити:

• Інтерес школярів до фізичної культури як до навчального предмета і уроку пов’язані між собою, але не є ідентичними. Негативне ставлення учнів до фізичної культури як до навчального предмета, відповідно, негативно впливає і на ставлення школярів до уроків фізкультури. Проте позитивне ставлення учнів до даного предмета ще не гарантує інтересу школярів до уроку з цієї дисципліни;
• Інтерес школярів до фізичної культури як до навчального предмета залишається постійним упродовж усього періоду навчання в школі. А інтерес до уроку фізкультури знижується у середніх та старших класах, особливо у дівчат і в учнів, які займаються у спортивних секціях; мотиви відвідування уроків з фізичної культури суттєво впливають на задоволеність школярів цими уроками. У незадоволених уроками, як правило, виявляють мотиви, які не пов’язані з мотивами фізичного вдосконалення. І навпаки – у школярів, які задоволені уроками з фізичної культури, переважають мотиви фізичного вдосконалення;
• Інтерес школярів до фізичної культури залежить від їхньої задоволеності цими уроками. Причому показники значимості навчального предмета «фізична культура» і задоволеність уроками з цієї дисципліни не завжди збігаються. Так, показник значимості предмета «фізична культура» і задоволеність уроками залишається практично однаковими з 5-го по 9-ті класи, але змістовна сутність значимості неоднакова: в молодших класах вона пов’язана з рухом, іграми, емоціями; в старших класах з фізичним розвитком, з гарною статурою тіла, здоров'ям.

За результатами дослідження, був проведений умовний розподіл учнів на три групи залежно від рівнів розвитку в них інтересів до фізичної культури і спорту. До першої ввійшли школярі з високим рівнем інтересу до фізичної культури і спорту; до другої – з середнім; до третьої – з низьким. Кожна з цих груп відрізняється від інших характерними проявами показників сформованості інтересу до фізичної культури і спорту. Школярі з високим рівнем інтересу характеризуються стійкими емоціями радості, задоволення, впевненості, гордості. У них спостерігалися стійкі мотиви фізичного самовдосконалення, вони мали достатньо повні, системні знання. Вміння та навички самостійних занять фізичними вправами, іграми. Ці учні проявляли активність на уроках, відзначалися стабільністю у виконанні домашніх завдань з фізичної культури, відвідування фізкультурних гуртків, мали високий рівень фізичної підготовки.

     Школярі з середнім рівнем інтересу до фізичної культури і спорту відрізнялися від інших середнім рівнем знань, умінь і навичок самостійних занять фізичними вправами, іграми. Вони іноді проявляють активність на уроках фізичної культури, але за відсутністю контролю і спонукальної діяльності з боку вчителя послаблювали свою увагу до знань. Їхнє відвідування уроків або спортивних секцій та проведення самостійних занять не відзначалися стабільністю.

   У школярів з низьким рівнем інтересу до занять фізичної культури і спорту спостерігалась нудьга, байдужість, невпевненість. Вони характеризувались низьким рівнем знань, умінь і навичок самостійних занять фізичними вправами, іграми, мали безсистемні знання загального характеру, запам’ятовували та відтворювали лише готові знання. Вони пасивно поводилися на уроках і рухалися тільки під контролем учителя.

   Мною проводилися робота з формування в учнів усвідомленої активності й звички до занять фізичною культурою. У формуванні активності на заняттях фізичною культурою я використовую схильність старших підлітків до виявлення самостійності. Для цього на уроках створювалися такі ситуації, в яких вони розвивали свої уміння самостійно виконувати фізичні вправи, проводити ігри. Основним у формуванні в учнів звички до занять фізичною культурою був метод вправ, який базувався на вимогах багаторазового їх повторення. Найефективнішим засобом виховання була продумана система домашніх завдань. Попередня підготовка учнів до виконання домашніх завдань здійснювалась на уроках фізичної культури, на яких я формувала необхідні вміння.

   Одним із основних елементів у вихованні інтересу до фізичної культури і спорту є ігри та різноманітні естафети.

   Рухлива гра – специфічний різновид рухової діяльності. Вона є свідомою діяльністю, спрямованою на досягнення мети. Рухливі ігри відіграють провідну роль у фізичному вихованні здорової людини.

    Програма пропонує розширений арсенал засобів, які сприяють більш ефективному вихованню фізичних якостей з урахуванням наступності від класу до класу.

    Важливе значення має ігровий матеріал. Гра моделює багато видів спортивної діяльності, дає простір для розвитку основних природних рухів.

    Спеціально підібрані ігри сприяють розвиткові загальної та швидкісної витривалості, які необхідні в кросовому і спринтерському бігу. Для рухливих ігор характерні поєднання активності і  самостійності гравців з колективізмом дій і безперервна зміна умов у яких це відбувається.

    Рухливі ігри, як правило, не вимагають від учасників спеціальної підготовки. Однакові рухливі ігри можна проводити в різних умовах, із більшою чи меншою кількістю учасників, за різними правилами.

 В моїй практиці учні із задоволенням приймають участь в іграх:

- з елементами силової підготовки (додаток №1);

- з елементами стрибків (додаток №2);

- з елементами лижної підготовки (додаток №3);

- ігри із загальної фізичної підготовки (додаток №4);

- ігри з м’ячем (додаток № 5).

   Я, вважаю, що урок фізичної культури є дуже небезпечним, якщо на ньому не дотримуватись правил з техніки безпеки (додаток №6).

   Я, на початку кожного уроку доводжу до всіх учнів, як саме потрібно поводитися на уроці, щоб попередити виникнення травм.

У спортивному залі є куточок з техніки безпеки під час занять фізичною культурою і спортом. Учні, які прослухали інструктаж з техніки безпеки, залишають свій підпис у журналі.

    Кожен з нас помічав, що під час тривалого навчання, виконання домашніх завдань з'являється бажання потягтися, випростати ноги. Це природна реакція організму на втому.

    Через кожні 40-45хв. Розумової праці треба виконати кілька вправ біля столу або з пересуванням по кімнаті.

     Якщо вправи виконуються впродовж однієї хвилини, такий відпочинок називається фізкультхвилинкою. До неї включають кілька вправ. Кожну вправу повторюють 5-6 разів. Виконують вправи у повільному або середньому темпі, сидячи на стільці або стоячи біля столу (додаток №7).

К.Ушинський відзначив, що вчитель живе доти, поки сам вчиться!

Важливим напрямком методичного зростання мене, як вчителя фізичної культури, є самоосвітня робота за індивідуальним планом. Це систематичне вивчення урядових документів про освіту, програм, науково-методичної літератури з питань фізичного виховання, досягнень передового педагогічного досвіду.

    Для того, щоб навчально-виховний процес на уроках фізичної культури проходив повноцінно я, як вчитель, володію інформацією про стан здоров'я та фізичний розвиток дітей.

    Постійно прагну того, щоб моїм учням фізична культура стала подвійним помічником. Необов'язково, щоб кожен був спортсменом, тренером. Я хочу, щоб вони були здоровими, навчилися бути самостійними, були добре фізично розвинуті.

  А спорт усе це дає!

ЛІТЕРАТУРА:

1. Аросьев Д.А. и др. Как увлечь физической культурой школьников. Физическое воспитание в школе.-1987 №4 с.6.-10.

2. Бахчянян Г.С. Мотивація інтересу до занять фізичною культурою і спортом. Педагогіка і психологія.- 1998.№4. с. 41.-47.

3. Безропильний О.П.  Виховання в учнів інтересу фізичної культури шляхом удосконалення методичного забезпечення шкільних спортивних майданчиків. Фізичне виховання дітей і молоді. К.1990.-Вип13. с.33.-35.

4. Волков Л.В. Физическое воспитание учащихся. К. 1988.

5. Гусев В. Основи формування інтересу до уроків фізичної культури. Завуч.- 2002. №15. с.13.-14.

6. Лозова В.І. Пізнавальна активність школярів. – Х., Основа 1990.- 348с.

7. Ломейко В.Ф. Развитие двигательных качеств на уроках физической культуры. Минск. 1980.

8. Семеренський В. Народні ігри та їх роль у розвитку творчої активності учнів. Фізичне виховання в школі. 2000. №1. с.54.-55.

9. Сущенко Л.П. Соціальні технології культивування здорового способу життя. Запоріжжя. 1999.

10. Остапенко О. Виховання в учнів 8-9 класів інтересу до занять фізичною культурою. Фізичне виховання в школі. 2002. № 2. с.19.-23.

11. Щербина Ю. Рівень фізичного розвитку. Старт. -1987. №8 с.27.